Концепт «ностальгія» в прозі Василя Махна (на матеріалі збірки «Дім у Бейтінґ Голлов»)

Анотація

Міграційний текст зазвичай звертається до проблем самоідентифікації, утрати й віднайдення дому, переосмислення минулого та екзистенційного пошуку опори для побудови майбутнього. У літературі, що осмислює міграційний досвід, особливого значення набуває ностальгія: вона постає не лише як мотив, а як спосіб переосмислення історії, основа формування нової ідентичності, «рятівне коло», що дає мігрантові відчуття спокою. Мета статті — проаналізувати функціонування ностальгії в збірці оповідань Василя Махна «Дім у Бейтінґ Голлов» у контексті міграційного досвіду, травми та переосмислення ідентичності. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі міграційного досвіду в сучасній українській літературі, а отже, й потребою осмислення ностальгії як одного з ключових афективних механізмів переживання втрати дому і творення нової ідентичності. Попри активне вивчення ностальгії в психології її функціонування в сучасній українській прозі залишається недостатньо вивченим. Тож стаття покликана продемонструвати функціонування ностальгії як наративного прийому і її вплив на формування ідентичності персонажів. Предметом дослідження є концепт ностальгії в збірці «Дім у Бейтінґ Голлов». Застосовано наративний, герменевтичний і пообразний аналіз, а також міждисциплінарний підхід із залученням концепцій зі сфери психології та студій пам’яті. У результаті дослідження встановлено, що ностальгія в збірці функціонує не лише як мотив, а як копінгова стратегія й смислова домінанта художнього світу. Тематичний поділ на «чортківські» та «нью-йоркські» оповідання дає змогу виокремити різні моделі її функціонування: у текстах, пов’язаних із Чортковом, крім емоційно-регуляторної, вона виконує екзистенційну функцію осмислення історії; у «нью-йоркських» оповіданнях зосереджується довкола образу дому та служить механізмом зміцнення соціальних зв’язків і емоційної регуляції в умовах еміграції й творення нової ідентичності. Окремо розглянуто антициповану ностальгію як орієнтовану на майбутнє практику «смакування» моменту. Наукова новизна полягає у функціональному трактуванні ностальгії як наративного механізму та виокремленні її виявів у сучасній українській міграційній прозі.