Італійські п’єси В. Шекспіра як суб’єкти акультурації в контексті діалогу культур
DOI:
https://doi.org/10.28925/2311-259x.2025.3.1Ключові слова:
Шекспір, італійські п’єси, акультурація, Ренесанс, імагологія, діалог культур, першоджерело, комедія дель артеАнотація
Предметом дослідження стала специфіка репрезентації італійського матеріалу у творчості Вільяма Шекспіра для з’ясування характеру його впливу на колективні уявлення англійців кінця XVI — початку XVII століття про Італію та її мешканців. Окреслено стан вивченості широкого поля проблем, пов’язаних із різними аспектами акультурації італійського сегмента в ренесансній Англії, та виявлено дослідницькі лакуни, одна з яких — роль Шекспіра в подоланні так званого імагологічного парадокса. Дослідження виконане в рамках методології нового історизму.
У результаті дослідження автори статті виокремлюють три рівні реалізації італійського матеріалу, що присутній у текстах шекспірівського канону. Перший рівень — чітке топографічне маркування простору як італійського, що має місце в усіх одинадцяти італійських п’єсах Шекспіра. Другий рівень — контактно-генетичний зв’язок із творами італійської літератури, які прислужилися Шекспірові як сюжетні чи мотивні першоджерела. Третій рівень, на якому відчувається присутність італійського впливу в драматургії Шекспіра, — поліаспектне наслідування італійської комедіографії, зокрема техніки побудови інтриги, комічних стереотипів і рольових типажів, безтурботної легкої атмосфери, що були характерні для комедії дель арте.
Пропонована розвідка дає підстави стверджувати, що Шекспір із його оригінальними інтерпретаціями італійського матеріалу постає важливим чинником формування культурних стереотипів і відіграє ключову роль у процесах акультурації на Британських островах у добу Ренесансу. Популярність італійських п’єс Шекспіра серед глядачів помітно впливала на світогляд англійського суспільства. Література й мистецтво, особливо творчість одного із найвпливовіших драматургів, сприяли тому, що в Англії кінця XVI — початку XVII століття складались певні уявлення про Італію як прекрасну країну, яка асоціюється з коханням, життєрадісною атмосферою любовних інтриг і романтичних пригод, бурхливим південним темпераментом мешканців, схильних до життєвих насолод і веселих жартів.
Завантаження
Посилання
Alekseienko, O., & Zhluktenko, N. (2004). Svit, shcho hraie komediiu [The world that plays comedy]. In W. Shakespeare, Komedii i trahikomedii [Comedies and tragicomedies] (pp. 3–22). Folio.
Ariosto, L. (1607). Orlando Furioso in English heroical verse (J. Harington, Trans.).
Asham, R. (1956). The schoolmaster. In R. Lamson, & H. Smith (Eds.), Renaissance England. Poetry & prose from the Reformation to the Restoration (pp. 77–112). W. W. Norton & Company Inc.
Asimov, I. (1978). Asimov’s guide to Shakespeare: A guide to understanding and enjoying the works of Shakespeare. Avenel.
Bergeron, D. M. (2007). Wherefore Verona in The Two Gentlemen of Verona? Comparative Drama, 41(4), 423–438. https://doi.org/10.1353/cdr.2008.0002
Bullough, G. (1957–1975). Narrative and dramatic sources of Shakespeare (Vols. 1–8). Routledge and Kegan Paul.
Canby, H. S. (1909). The short story in English. Henry Holt and company.
Ceramella, N. (2019). Machiavelli: His influence on the Elizabethan drama and beyond. Linguistics and Literature Review, 5(2), 107–125. https://doi.org/10.32350/llr.52.03
Chambers, E. K. (1930). William Shakespeare: A study of facts and problems (Vols. 1–2). Clarendon Press.
Ciambella, F. (2024). Boccaccio’s Bernabò, Shakespeare’s Cymbeline, and other resources: A keyword and co-textual analysis. In S. Bigliazzi (Ed.), Revisiting Shakespeare’s Italian Resources (pp. 153–178). Routledge. https://doi.org/10.4324/9781003301615-10
D’Amico, J. (1989). The treatment of space in Italian and English Renaissance theater: The example of Gl’Ingannati and Twelfth Night. Comparative Drama, 23(3), 265–283. https://doi.org/10.1353/cdr.1989.0002
Dente, C. (2013). Counterfeit classics: Shakespeare / Camilleri joking with masks, translations and traditions. Journal of Anglo-Italian Studies, 12, 245–262.
Dobson, M., & Wells, S. (Eds.). (2020). Shakespeare: A playgoer’s and reader’s guide. Oxford University Press.
Dzhivelegov, A. (1938). Shekspir i Italiya [Shakespeare and Italy]. Literaturnaya ucheba, 2, 89–110.
Dzhivelegov, A. (1940). Vliyanie kultury Italii na ideologiyu Marlo i Shekspira [The influence of Italian culture on the ideology of Marlowe and Shakespeare]. Zapiski Gosudarstvennogo instituta teatralnogo iskusstva, 143–160.
Frendo, M. (2013). Gendering madness: Shakespeare’s Macbeth re-visited by Verdi. Journal of Anglo-Italian Studies, 12, 121–147.
Golding, A. (Trans.). (1567). Ovid’s Metamorphoses.
Grady, H. (2002). Shakespeare, Machiavelli, and Montaigne: Power and subjectivity from Richard II to Hamlet. Oxford University Press. https://doi.org/10.1093/acprof:oso/9780199257607.001.0001
Grillo, E. (1949). Shakespeare and Italy. R. Maclehose, the University Press.
Guttman, S. (1968). The foreign sources of Shakespeare’s works. Octagon Books.
Hollander, R. (2013). Shakespeare’s The Tempest and Virgil’s Aeneid: Gonzalo on Claribel and Widow Dido. Journal of Anglo-Italian Studies, 12, 1–12.
Honigmann, E. A. J., & Brock, S. (Eds.). (1993). Playhouse wills, 1558–1642: an edition of wills by Shakespeare and his contemporaries in the London theatre. Manchester University Press.
Hope, J. (1994). The authorship of Shakespeare’s plays: A socio-linguistic study. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9780511518942
Levin, H. (1997). Shakespeare’s Italians. In M. Marrapodi (Ed.), Shakespeare’s Italy: Functions of Italian locations in Renaissance drama (pp. 17–29). Manchester University Press. https://archive.org/details/shakespearesital0000unse/page/n3/mode/2up
Lilova, O. (2003). “Pidmineni” Dzh. Gaskonia: shliakhy formuvannia anhliiskoi renesansnoi komedii [“The Substitutes” by G. Gascoigne: The ways of forming the English Renaissance comedy], Renesansni studii [Renaissance Studies], 9, 16–28.
Lucente, G. L. (2002). Verba versus res in Shakespeare’s reversal of Petrarchan epideictic rhetoric. Journal of Anglo-Italian Studies, 7, 19–33. https://www.um.edu.mt/library/oar/handle/123456789/127400
Marrapodi, M. (Ed.). (1997). Shakespeare’s Italy: Functions of Italian locations in Renaissance drama. Manchester University Press.
Marrapodi, M. (Ed.). (2007). Italian culture in the drama of Shakespeare and his contemporaries: Rewriting, remaking, refashioning. Routledge.
Marrapodi, M. (Ed.). (2017). Shakespeare and the visual arts: The Italian influence. Routledge. https://doi.org/10.4324/9781315212258
Matus, I. L. (1999). Shakespeare, in fact. Continuum.
Melchiori, G. (1998). King Edward III. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/9780511809729.002
Meyer, E. S. (1897). Machiavelli and the Elizabethan drama. Verlag von Emil Felber.
Muir, K. (1977). The sources of Shakespeare’s plays. Yale University Press. https://doi.org/10.1017/CCOL0521216362
Mulder, M. (2016, November 17). Orlando Furioso in English heroical verse by Sir John Harington (1607). Wake Forest University, Z. Smith Reynolds Library, Special Collections & Archives. https://zsr.wfu.edu/2016/orlando-furioso-in-english-heroical-verse-by-sir-john-harington-1607/
Mullan, J. (2016) Shakespeare and Italy. British Library. https://web.archive.org/web/20160320055127/https://www.bl.uk/shakespeare/articles/shakespeare-and-italy
Nikitiuk, Ya. (2019). “Nema za muramy Verony svitu”: hlobalna shekspiryzatsiia i Verona yak stolytsia literaturnoho turyzmu v Italii [“There is no world outside Verona’s walls”: Global Shakespeareanization and Verona as the capital of literary tourism in Italy]. Renesansni studii [Renaissance Studies], 31–32, 209–228. https://doi.org/10.32840/2225-479X.2019.31-32.12
Pocock, J. G. A. (2003). The Machiavellian moment: Florentine political thought and the Atlantic republican tradition. Princeton University Press. https://archive.org/details/machiavellianmom00poco_0/page/n5/mode/2up
Prior, R. (2002). Shakespeare’s debt to Berni. Journal of Anglo-Italian Studies, 7, 1–18. https://www.um.edu.mt/library/oar/bitstream/123456789/127460/1/Shakespeares_debt_to_Berni_2002.pdf
Rich, B. (1959). Farewell to military profession, 1590. Ed. by Thomas Malory Cranfill. University of Texas Press.
Roe, J. A. (2002). Shakespeare and Machiavelli. Studies in Renaissance Literature (Vol. 9). D. S. Brewer (Boydell & Brewer). https://doi.org/10.2307/j.ctv3029vwn
Shapiro, J. (2010). Contested will: Who wrote Shakespeare? Faber & Faber.
Stockton, M. (Ed.). (1897). Machiavelli and the Elizabethan drama. Verlag von Emil Felber. http://www.public-library.uk/dailyebook/Machiavelli%20and%20the%20Elizabethan%20drama%20(1897).pdf
Torkut, N. (2000). Problemy henezy i strukturuvannia zhanrovoi systemy anhliiskoi prozy piznoho Renesansu (mali epichni formy ta “literatura faktu”) [Problems of genesis and structuring of the genre system of late Renaissance English prose (minor epic forms and “literature of fact”)].
Torkut, N. (2005). Antystretfordianski hipotezy: pro et contra [Anti-Stratfordian hypotheses: Pro et contra]. Renesansni studii [Renaissance Studies], 10, 8–22.
Torkut, N. (2009). Italiia ta italiitsi v retseptsii anhliiskoho Renesansu: vid pokaznoi hanby do implitsytnoi apolohetyky [Italy and Italians in the reception of the English Renaissance: From ostentatious shame to implicit apologetics]. Literaturoznavchi studii, 24, 426–429.
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2025 Nataliya Torkut, Yana Nikitiuk
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з такими умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
